Become a donor

Живемо ми в Харкові, селище Бабаї. У лютому 2022 року я і донька, якій на той момент було 6 місяців, захворіли на ковід. Ми пролежали в лікарні під наглядом лікарів тиждень. В цей момент чоловік втратив роботу і ми залишились без жодного заробітку. 20 лютого нас виписали і ми повернулися додому. 22 лютого почалась війна і суцільний жах. О 5 ранку я прокинулась, щоб зробити донці суміш, бо в мене пропало молоко через ковід. Вийшла на кухню та поставила чайник, як почула дуже багато вибухів. Чоловік прокинувся і побіг до супермаркету, аби купити продуктів. В Атб були дуже великі черги, кругом дуже багато вибухів, літали літаки і гелікоптери. У доньки після ковіду почалась алергія на багато продуктів, суміш не продавалась, ліки теж. Ми були вимушені покинути свою домівку заради безпеки своєї дитини. Я з семимісячною донькою, чоловік і моя мама їхали цілу добу, стоячи на одному місці, бо були переповнені вагони людьми. Ми не їли, не пили і не ходили в туалет. З речей встигли з собою взяти 4 памперса, ковдру для дитини, термос з кип'ятком і пляшечку з водою. так ми доїхали до Львова. Там переночували, купили собі поїсти і поїхали на кордон до Польщі. В Польщі ми прожили з мамою до серпня, а тоді вона поїхала додому, бо мій брат потрапив під сильний обстріл і лежав в лікарні з контузією і нервовим зривом. Я з донькою і чоловіком залишились в Польщі ще майже на рік. На початку травня 2023 року я дізналась, що вагітна другою дитиною. В Польщі до нас дуже добре ставились, але все одно дуже хотілось додому. Я дуже сумувала за своїми рідними і в кінці травня 2023 року ми повернулися до Харкова. Зараз я з чоловіком і дітьми живемо в Мерефі, але часто приїжджаємо в гості до мами в Бабаї. Чоловік працює на новій пошті, а я доглядаю за дітьми вдома. Тато проходить лікарняну комісію, щоб його звільнили з армії, бо хворіє на падагру і йому дуже важко пересуватись. А з 22 лютого 2022 року тато служив у 92 бригаді і провів більше як 200 днів, виконуючи бойові завдання. Мама через сильні нерви пережила інфаркт і тепер весь час має приймати багато ліків і не може працювати. Дитячий садок в Харкові не працює, тому я не можу влаштуватися на роботу, бо нема з ким залишити дітей. Ми живемо дуже скромно, тому що чоловік мій працює на мінімальній зарплатні, а влаштуватись на іншу роботу зараз дуже важко. Дуже прошу про допомогу. Як будь якій мамі, мені хочеться дати найкраще своїм діткам і допомогти а батькам. Але наразі я не маю такої можливості. Буду дуже вдячна, якщо комусь моя історія буде небайдужа.